5. Битва з латинами

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Ще вимовляв диктатор заохоту

До мужності й хоробрості, коли

Обняв все військо запал божественний

І всі, мов із одного серця, скрикнули:

«Тобі ми довіряємось усі! Веди нас!»

Постумій похвалив готовність їх

І обіцяв богам, коли ся битва

Скінчиться славно й успішно для них,

Він принесе Тм сам великі жертви

Й не пожаліє розходу гроша,

Аби устроїти коштовнії забави,

Якими б день сей празнував люд римськи

Щороку. По тім розпустив усіх

На їх становища. Коли ж вони

Від своїх зверхників безпосередніх

Одержали всі бойовеє гасло,

А труби заричали знак до битви,

Вони теж з окриками голосними

Всі рушили одні проти одних:

Спершу легко оружні та їзда

З обох боків, потому піхота

В однаковій зброї та в однаковім

Порядку, і всі билися хто з ким,

То й почалася боротьба завзята

Скрізь лиш урукопаш та без різниці

Окремих відділів.

Та для обох боків

Зовсім неждано виявилось ось що:

Оба боки гадали, що для них

І бою не потрібно, бо противник

За першим наступом подасться з місця;

Чи гнаний боязню від більшості,

Як в перевазі своїй думали

Латини, надіючись, що їх натиску

Римська їзда не видержить ні хвилі,

Чи смілістю та безоглядністю,

Якої почуттям горіли в небезпеках

Римляни, що нагонять страх на ворогів.

Оба боки почули, навпаки,

Противне щось від безпідставних тих

Початкових сподівань, міркувань.

В обох основою явилася тепер

Не дітська боязнь перед ворогами,

Але їх власна сила та відвага,

й борцями сильними вони тепер

Зробились навіть понад власну силу.

Тому й хід битви був різноманітний

Та змінний, як отсе розкажемо.

Перше всього в середній часті стички

Поставлені римляни, де диктатор

З їздців добірних відділом стояв,

А сам між найпершими йшов до бою,

Відкинули супротилежну часть

Ворожих воїв, причому один

З Тарквінія синів – Тіт – киненим

Списом був зранений в праве плече

І сил позбавлений в правій руці.

Історики давнішої доби Ліціній, Геллій (а за ними й Лівій) оповідають, не провіривши:

Ані що правда, ані хоч би тільки

Правдоподібність або лиш можливість,

Що іі сам король Тарквіній на коні

Брав участь і був ранений в тій битві,

Хоч був тоді старий вже чоловік,

Що мав більш як дев’ять десятків літ.

Отсих 9 рядків Діонісіевого оповідання з тексту (кн. VI, розд. II) переношу в нотку, де їм як поважній полемічній замітці більше до лиця. На Ліцінія покликався Діонісій уже перед тим; під Геллієм треба розуміти Кнея Геллія, якого річники наводить його потомок Авл Геллій у своїх «Noctes Atticae» (кн. XIII, розд. 22, та кн. XVIII, розд. 12). Лівія додав я сам на основі його оповідання («Ab urbe condita», lib. II, розд. 19, зач. 6). – Прим. І. Франка.

Коли впав Тіт, боролися йото

Прихильники ще хвилю вколо нього,

Поки живий був, а потому вже

Їх не кортіло на воєнне діло,

Лиш звільна, міряними кроками,

Вони цофалися під напором римлян.

Потім не тільки знов спинилися,

Але іще раз рушили до штурму,

Коли найстарший син Тарквінія

Секст з вигнанцями римськими

Та іншими добірними їздцями

Прийшов їм на підмогу.

Так оті

Розхоробрились знов і боротьбу

Піддержали; начальники ж обох

Тих військ, Октав Мамілій із одного,

А Тіт Ебуцій із другого боку,

Боролися з усіх найвизначніше

І де лиш обернулися, вбивали

Своїх противників та привертали

Тих своїх, що попали у безладдя,

Знов на становища їм відповідні,

А врешті, визвавши один другого,

Зіткнулися з собою у двобою.

Зараз при першім наскоці оба

Позадавали один одному

Тяжкі, але ще не смертельні рани.

Начальник римської їзди пропхнув

Мамілієві спис крізь панцир в груди,

Мамілій же Ебуцію пробив

Праве рам’я у половині ліктя.

І з коней повалилися оба.

Обох як стій їх винесено з битви,

А Марк Валерій, хоч у старшім колі

Був знов легатом, тут же обняв провід

Замість Ебуція, заняв становище

З їздцями своїми проти кінноти

Ворожої й держався добру хвилю,

Та був зі свойого становища

Відпертий досить одалік назад.

Бо й тим, як легко уоруженим,

Прийшла від римських вигнанців підмога

Їзди та легко уоружених,

А легко зранений у грудь Мамілій

Явився знов з значним числом їздців

Та пішаків своїх у легкій зброї.

У тім бою впав легат Марко Валерій,

Що перший над сабінами тріумф мав,

А у війні з етрусками підняв

Пригноблену державну силу; сей раз

Чийсь спис йому наніс смертельну рану.

Довкола нього впало враз із ним

Чимало інших бравих і хоробрих

Римлян. Довкола впавших загоріла

Завзята боротьба, коли тим часом

Публій і Марк, Публіколи сіши,

Свого стрика щитами заслоняли,

Так здужали вони його живого

Ще та з оружжя не обдертого

Дати оруженосцям винести

До табору, тоді й самі вони,

Льви молодії, кинулись відважно,

Палаючи жадобою до бою,

Між ворогів, приняли ран багато,

Бо вигнанці відразу масою

Їх окружили, й полягли оба враз.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 257 – 261.