2. Посли Тарквініїв у Римі
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Коли посли до Рима ті прийшли,
То до сенату стали так казати:
«Тарквіній хоче в проводі безпечнім
З немногими зі своєї дружини
Перш усього перед сенатом стати, –
Здається, вправі сього він жадати.
Коли ж сенат на се йому позволить,
Готов він стати й перед збір народний
І відповісти, хто що запитає,
Що він чинив в час свого панування.
Коли би хтось підніс супроти нього
Якісь зажалення, готов піддаться
Судейському вироку всіх римлян.
Коли отак себе він оправдає
І всіх на розум вас переконає,
Що не зробив нічого так страшного,
Щоб аж на вигнання заслугувало,
Та скоро віддасте йому правління,
Він пануватиме й надалі, маючи
В пошані все, чого жадатимуть
Від нього горожани по закону.
Коли ж вони не хочуть так, як досі,
Вже королівській власті підлягати,
А іншу конституцію волять
У себе запровадить, то він міста,
Де вродився, покинуть не гадає,
Полишиться в нім у посіданні
Своїх маєтків на правах однаких
Зі всіми горожанами, поносячи
Й однакі обов’язки, а вигнання
Та безприютного блукання з краю в край
Бажає збутися назавсігди».
Так виложивши жадання та плани
Тарквінія, посланці додали
Від себе та від своїх горожан ще ось що:
«У всіх народів єсть такеє право,
Що не ограблюють нікого з оборони
Та слідства, але допускають до
Оправдання, хоч би собі самим,
Коли не судові, лишаючи рішення.
Коли ж йому не хочете ту ласку
Зробити, то зробіть її для нас,
Для міста, що за ним отсе благає.
Зробіть найменшу слушність, а для нас
Найбільшу уподобу, що вам шкоди
Не принесе, а місту нашому
Придбає честь велику. Будьте люди
И не виявляйте впертого завзяття,
Що людській не відповіла природі!
В тілах смертельних не носіть гніву
Безсмертного, переможіть себе
Самих і будьте лагідними навіть
Проти свого чуття! Просящим не відмовте
Й подумайте, що всі розумні люди
Волять приєднувать приятелів,
Аніж намножувати ворогів;
Лише безрозумні або дикі люди
Враз з ворогами й другів відпихають».
Коли посли скінчили сю промову,
Встав Брут зі свого місця і сказав:
«Про поворот Тарквініїв у Рим,
Посли етрусків, не зводіть і речі!
Запало вже рішення правосильне,
Що вічне їм вигнання призначає,
І всі ми тут богами поклялися
Ані самим деспотів не вводити,
Ані терпіти тих, котрі хотіли б
Їх знов спровадити. Коли ж у вас
Є ще щось інше, що би за собою
Мало подобу слушності й чого нам
Зробить не заборонить ні клятьба,
Ані присяга, то скажіть одверто!»
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 115 – 116.