3. Тарквініям віддають маєтки
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Тут виступили знов посли й сказали:
«Не ждали ми, що перше наше діло
Зустріне так рішучую відмову,
Бо хоч ми промовляли іменем
Покривдженого чоловіка, що,
Зсилаючися на загальне право,
Його як ласки особливої
Жадає, й сього не могли ми осягнути.
Коли така вже ваша добра воля,
То ми не будем більше налягати
На поворот Тарквініїв, а тільки
Звертаємося з іншим справедливим
Домаганням до вас. Не поручив нам
Сього Тарквіній, але поручило
Родинне місто як річ справедливу,
Якої сповненню на перепоні
Не стане ані жаден ваш закон,
Ані присяга. Діло в тім, аби ви
Маєтки всі звернули королеві,
Що діда власністю були колись,
Який із вашого добра для себе
Ніщо не присвоїв ні силою,
Ні потайно, а в спадщині одержав
Від батька свого і до вас привіз.
Король задоволиться, на наш погляд,
Одержавши своє добро, що змогу
Дасть йому жить деінде безтурботно,
И не буде більше докучати вам».
Се вирекли посли та й відступили.
По них промовив перший Брут і радив
Задержать добра вчасти як відплату
За ті численні кривди та грабунки,
Що деспот допустив їх у громаді,
А вчасти із практичною метою,
Щоб засобів не дати королеві
Для війни з Римом. «І не думайте,
Що буде задоволений Тарквіній,
Одержавши маєток свій від нас,
Що заспокоїться, в приватнім живши стані.
Він зараз понайма чужі народи,
Проти римлян накинеться війною
І добуватиме всіх сил, аби
Назад престол опанувати в Римі».
Та Коллатін став радить навпаки –
Звернути добра королеві: «Адже
Не добра ті робили кривди нам,
Але особи, що служили королю.
Вистерігаймося поперед всього того,
Аби в сусід ми не прийшли в злу славу,
Що скинули Тарквініїв з престолу
За їх маєток, щоб їм не дали ми
Оправданої до війни причини
За те, що власність свому королеві
Ми видерли. Не певне ще, чи, добра
Свої одержавши, король за поворот
Захоче воювати з нами; певне те,
Що як ограбимо його з маєтку,
Не всилуєм його сидіти тихо».
Коли так висловились консули,
А многі голоси озвались то
За одним, то за другим, був сенат
У клопоті, котру приняти раду,
Й дебатував над ними кілька днів.
Здавався Брутів внесок кориснішим,
А Коллатінів же справедливішим;
Нарешті, ухвалив сенат піддать
Оба ті внески рішенню народу.
Багато говорили консули
Оба, за своїм кождий, потім стали
Голосувати куріями, що їх
Було всіх тридцять. Вийшла рівність голосів,
Один лиш голос переважив в користь
Тих, що були за дібр віддачею.
Коли етруски про те рішення
Дізналися від консулів, були
Безмірно раді й почали хвалити
Міщан, що замість власної користі
Покермувались права почуттям.
Як стій дали Тарквінієві знати,
Аби прислав довірених людей,
Що мають добра брати різнородні:
Цінні предмети, гроші, що лежали
В державнім скарбі, все вартне з палати,
А з господарства королівського
Рільничі знаряди, худобу, коней,
Движиме й недвижимее добро
Продати та гаразд поквитувати.
Самі ж лишилися на той час в місті
Буцімто доглядати ліквідації
Та списувати все, що продається
І що лишається, але направду,
Щоб розвіди та змови по всім місті
Розкинути, мов сіті, й уловляти
Всіх, кого можна, на інтерес деспота.
Вони пороздавали втікачами
Написані листи їх своякам,
Від них подіставали теж писання
До втікачів. Стрічаючись у місті
Та входячи в розмови з різними
Людьми, вони скрізь визнати могли,
Хто деспоту сприяє, де потрібно,
Підмазували грішми, розвивали
Блискучі вигляди на карієру.
І так підготовляли грунт для змови,
Що вже й без них заснована була.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 116 – 119.