Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

9. Публій Валерій консулом

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Сам консулом зіставши, Юній Брут,

Не хотячи й на хвилю допустити

У горожан підозріння, що свого

Товариша зігнав з посади, щоб

Самому управлять ділами всіми,

Всю власть у власні руки загорнути,

Зараз покликав весь народ на площу,

Де перед тим римляни королів,

Тепер урядників найвищих вибирали,

І вибрав Публія Валерія,

Що походив із племені сабінів,

Своїм товаришем і спільником.

Він визначався, крім прикмет високих,

Які покажуться в отсих оповіданнях,

Рідкою скромністю в житті щоденнім.

Оба вони, ділаючи у згоді,

Передівсім веліли постинати

Тих, що на поворот тирана сприсяглися{

Невільник же, котрий Валерію

Доніс про заговір, наділений був зараз

Свободою і правом горожанства,

До того й сумою значною грошовою.

Щоб укріпить загальну згоду в місті

І утруднити зносини міщан

Із ворогами, вибрали з плебеїв

Найвизначніших, поробили їх

Патриціями і скріпили з них

Число сенату до трьохсот; число те

Вменшив злочинними способами

Тарквіній Гордовитий дуже значно,

Аби свою деспотську власть збільшити.

Своєю властю як невмісную

Вони ухвалу ту народну занехали,

Якою велено звернуть Тарквінію

Його маєтки. Всі движимості

Тирана повиношено з домів

І порозкладано на площах; з горожан

Міг кождий брати те, що захотів.

Грунти його розділено між тих,

Що жадного ще наділу ие мали,

Окрім одного поля, що лежить

Між містом і рікою. Дід його,

Купивши поле те, побожним заповітом

Марсові присвятив його як місце,

Найдогідніше для уїжджування коней

І для вправ військових у всіх родах оружжя

Для молодіжі. Та Тарквіній Гордовитий

Присвоїв поле те собі й велів орати.

Се консули вчислили теж в лічбу

Злочинів королівських, і коли

Інше добро позволили розграбить,

Плоди, що виросли на тому полі

Й лежали при токах уже в снопах,

Почасти же стояли ще на пні,

А де з яких вже змелено й муку, –

Все те признали консули добром,

Грішно відчуженим, якого жаден

Горожанин присвоювать не смів.

Усе те звалено в ріку. Хоч як

Великий був тоді та повноводий

Тібр, та соломи, і зерна, й муки

Насипано таку велику силу,

Що, намулом присунена, з часом

Камінням скріплена та плитами,

Зробилась островом, що й досі ще

Стоїть і Ескулаповим від його храму зветься.

А втікачам, що до Тарквініїв

По прогнанні їх вийшли в тій надії,

Що швидко вернуть враз із королем,

І консули позволили вернути

З запевненням безкарності й безпеки,

Але з реченцем до двадцяти днів.

Заява ся спонукала значну

Частину втікачів, що, крім самої втеки,

До жадної вини себе не почували,

Патріотизм свій римський віднайти,

Покинуть короля і в Рим вертати.

А знаючи, що неминуче жде

На них війна, вони всю молодіж

Заставили до армії вступити

Та біля міста на вирівнянім,

І по що придбанім Марсовім полі

Під проводом старшин робити вправи.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 130 – 132.