Сон Ганнібала [218 р. до р. Х.]

Валерій Максім

Переклад Івана Франка

Увійшовши в Італію для свого походу,

Бачив Ганнібал у сні раз ось яку пригоду.

Йде перед ним юнак бравий, по-рицарськи вбраний,

Велет ростом, в ясній зброї, від Зевса післаний.

А Ганнібал іде за ним, ніби ненароком,

Не бачачи й не чуючи, не схибля ні кроком.

Та щось його безпокоїть – чи острах, чи жвавість,

Чи тривога – баба вбога, чи проста цікавість?

Озирнувся – і жахнувся; за ним удирає

Величезний чорний дракон і все пожирає;

Пожирає скот і людей, жінки й чоловіки,

А хвостищем мете міста, села, гори й ріки.

«Се що таке?» – карфагенець скрикнув у тривозі.

«Се та війна, що ти несеш в огняному розі, –

Юнак йому відмовляє. – Чого обернувся?

Може б, ліпше йшов ти тихо і не схаменувся.

Був би виконав вповні ти розпочате діло.

А так буде недоноска, стратиш душу й тіло».

«Недоноска? Душу й тіло? – Ганнібал мовляє. –

Я ж чоловік. Тіло страчу, та душу – бог знає».

Написано д[ня] 16 грудня 1915. Val[erius} Max[imus], lib. І, [розд.] VII [уст.] 4.

Примітки

Автограф № 430, с. 397 – 398.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 278.