1. Сварка між консулами
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Коли римляни впорались отак
Із заграничного війною, почалися
Наново внутрішні несупокої.
Сенат постановив, аби суди наново
Свої засідання розпочали
І всі процеси, що задля війни
Були зупинені, до рішень довели.
У тих процесах за довжні контракти
Вийшли наяву препаскудні здирства,
Страшні насильства та великі кривди.
Міщани заявляли, що не можуть
Довги уплачувать, бо в многолітніх війнах
Поля їх необроблені лежали,
Товар їх вигиб, а невільники
Розбіглися та розбурлакувались,
А той маєток, що хто мав у місті,
Вичерпався на кошти походу.
Вірителі натомість запевняли,
Що ті нещастя всіх однаково
Трафляли, а не тільки обдовжених.
«Не може нам і в головах міститься, –
Так промовляли деякі завзяті, –
Аби ми тратили не тільки те,
Що вороги в війні нам забирають,
А також те, що в мирові часи
Ми деяким потрібним согражданам
На записи довжні попозичали».
Коли ж отак ані вірителі
До поблажки хилиться не хотіли,
Ні довжники хоч як оправданих
Домагань заспокоїть не могли, –
Вірителі не хтіли опустити
Навіть у записах означених процентів,
А довжники твердили, що не в стані
Сплатити навіть істини самої, –
Дійшло до того, що такі, котрих
Однакова біда докупи гнала,
Збиралися на форумі в ватаги,
Ставали одні до других вороже
І навіть поривались до бійок.
Отак весь лад у місті та в державі
Грозив розпастися та розпрягтися.
Коли побачив лихо те Постумій,
Що після тяжко так здобутої побіди
Чув, що у всіх однакову ще має
Повагу, зміркував, що зробить діло
Найліпше, як від внутрішньої бурі
Тієї улизне. Заки минув час повний
Його неограниченої власті,
Зложив він урочисто диктатуру,
День назначив нових виборчих зборів
І в парі з урядовим своїм
Товаришем, другим у консулаті,
Іменував звичайні всі начальства.
І обняли знов консули оба
Законне однорічне панування,
А власне, Аппій Клавдій із сабінів
Й Публій Сервілій, прозваний Старим.
Ті взнали найвідповіднішим, щоби
Найбільше вийшло в користь загалу,
Звернути розрух, що внутрі їх панував,
Проти зовнішніх ворогів. Отож
Вони й постановили приготовить
Усе до походу на вольсків, хотячи
Не тільки покарати їх за поміч,
Тогід надіслану латинам, але також
Запобігти їх зовсім не незначним
Воєнним приготованням на дальший час.
Дійшла-бо вість до них, що запопадно
Вони збирають вже воєнну силу
І розсилають до племен сусідніх
Своїх послів та закликають їх
До федерації супроти Риму.
Дізнавшись буцімто, що горожани
Відстали від патриціїв і що
Не трудно буде побідити город,
Внутрішньою роздвоєний війною.
Отим-то римські консули рішили
У похід виступить, і весь сенат
Поквапивсь рішення їх одобрити.
І ось вони веліли сповістити,
Щоб молодіж уся являлася до бранки,
І назначили час, коли та бранка
Відбутися повинна. Та коли
На візвання многоразове їх
Складать рекрутськую присягу горожани
Уперто відмовлялись, консули
Теж роздвоїлися й від тої хвилі
Пішли неоднаковими дорогами,
Все роблячи один усупереч другому.
Сервілій був за тим, аби піти
Середньою дорогою, за внеском
Манья Валерія, прихильного міщанам,
Який жадав, що, щоб затамувати
Джерело бунту, треба перш усього
Рішити цілкове чи часткове
Скасування довгів або щонайменше
Заборонити саджання в в’язницю
Тих, що на час довгів сплатить не можуть,
А бідних більш намовами благими,
Ніж примусом, до того доводити,
Аби рекрутськую присягу поскладали.
Не слід жорстоких та немилостивих
Кар накладати на непослух, наче
У однозгіднім місті, лиш лагідні
Та помірковані. Адже вгадати легко,
Що люди, терплячи щоденно недостаток
Найпотрібнішого, попадуть у розпуку
І злучаться проти гнобителів,
Що на їх власний кошт женуть їх у війну.
Та погляд Аппія, найпершого
З головачів аристократії,
Був наскрізь самолюбний і жорстокий:
М’якої поблажки народові
Ніякої не виявлять, за теє
Вірителям позволити довги всі
Видушувать у законній дорозі.
Виконуваться має сеє так,
Що консул, жеребом одержавши
Руковід у порядках містових,
Має допильнувать, аби засідання
Судів ішли усталеним порядком
Безпереривно,а призначені
Законом кари на лінивих та
Неплатних виконуваться точно.
Ніяких полекш горожанам не давать,
Нічого, що б поза їх право виходило
Та помагало їм забрати в руки
Власть небезпечну. Говорив він ось що:
«Тепер вони розпущені, коли їм
Даровано данини, які перше
Платили королям, та освободжено
Від тих тяжких, не раз тілесних кар,
Якими обкладали їх ті королі
Та корпорації, як тільки не чинили
Якнайскоріше того, що чинить їм
Було велено. Та коли так далі
Підуть і наберуть відваги тут і там
Щось відмінять або зносить, то мусить
Держать їх у вудилах, наче коней
Тих норовистих, та часть людності,
Твереза та розумна, по якій,
Я надіюсь, що тут окажеться й сильніша.
В нас сила немала, щоб всі діла
Довести до порядку, а патріотична
Молодіж наша все вчинить готова,
Чого жадатимем. Та найміцніша,
Непереможна, так сказати, зброя,
Якою легко нам перемогти
Всіх горожан, се буде наш сенат.
Се буде все їм задавати страху,
Законодавство маючи в руках.
Та коли ми їх забагам та пуст
Дамо, то стягнемо на себе перш усього
Сором, що мавши змогу ще тепер
Аристократське вдержати правління,
У руки простолюддя віддаєм
Провід громадських діл. Тоді нам грозить
Велика небезпека, що вони
Нас обідруть із нашої свободи.
А як один котрий-будь у громаді
Захоче самовлади, то підхлібствами
Проти народу легко запопаде
Власть, що права всі наші переважить».
Отак сварилися поміж собою
Два консули та сперечалися
Не раз також на зібраннях народу.
А що в сенаті многі приступали
На бік одного, то на бік другого,
То чулися в сенаті гучні свари,
Та галаси, та непотребні речі,
Якими, мов помиями, один
Другого обливали, та ніяк не можна
Було дійти до доброї ухвали,
І курію вони сердиті опускали.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 292 – 296.