13. Суд над Коріоланом
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Коли було вже готове
Оречення сенатове
В справі Марція, йому
Те писання доручено,
Ще й реченець долучено
Його справності й уму,
Щоб від тої доби ближні
Вихіснував він три тижні
И оборону уложив.
І трибуни не дрімали,
На той сам день люд візвали:
«Ставтеся усі, хто жив!»
Тижні в Римі не так, як в нас,
Семидневий вміщали час,
А числили дев’ять днів;
Не було там днів недільних,
Лиш вісім для праць поспільних,
А дев’ятий для торгів.
Того дня всі горожани,
Міщани й передміщани,
З сіл, фільварків, хуторів
В місто йшли – котрі з товаром,
А котрі з сусідським сваром
До храмів, до вівтарів.
У такий день некровава
Марція рішилась справа.
Для суті справи вважаю зайвим подавати тут Діонісіїв опис організації голосування на дуже численних людових зборах (розд. 59) і подаю промови речників у скороченні. – Прим. І. Франка.
Перший виступив Мінуцій,
Консул на той рік біжучий,
Речник з імені сенату;
Він предовгу мав промову
Як формою нечудову,
Так і змістом не багату.
Безталанна та промова!
Головна її основа:
Марція слід оправдать
Перше – для його особи,
Бо геройства дав він проби
И більших ще від нього ждать;
Друге, бо сенат благає,
Та й держава знемагає,
Як найліпших в ній гнетуть;
Врешті, й сам він покорився,
На народний суд явився,
Й своє слово скаже тут.
Від трибунів встав Сіціній
І сказав: «В борбі опіній
Я свободи горожан
Стережу і не допущу,
Щоб її в пору текущу
Будь-котрий нарушив стан,
А коли сенату згода
Марція на суд народа
Справді видала, моя
Річ лише допильнувати,
Хто й як ме голосувати, –
Більш ніщо не вчиню я».
На се виступив Мінуцій,
Мовить: «В хвилі тій рішучій,
Поки ще голосувать,
Треба ще обосторонні
Оскарження й оборонні
Точки нам спрецізувать.
Отже ж, іменем сенату
Вас взиваю, щоб завзяту
Марція промову ви
В оскарження не включали,
Її зовсім промовчали –
Не з прихильності й любви,
А тому, що як таємну
Й судові не підчинену
Оправдав її сенат
І лиш з тою умовою,
Що оскаржень основою
Ви її не покладете –
Самі тямить се будете –
Міг його на суд ваш дать».
Щоб на теє доказ дати,
Він оречення сенату
В повнім тексті прочитав;
Тут же дав Сіціній слово,
Що в оскарженні з промови
Він зовсім не користав.
У оскарженні Сіціній
Не зводив борби опіній,
Але факти, скільки міг
З життя Марція зібрати,
Так старався толкувати,
Що у Римі паном всіх
І самовладцем зробиться
Хоче Марцій і добиться
Повного тиранства рад,
Щоб міщанський люд пригнобить,
І тому-то в місті робить
Завірюху та нелад.
Хоч історик пише влучно,
Що старанно, дуже й зручно
Те оскарження було
Зложене, проте нічого
Більше не подав із нього, –
Так в непам’ять і пішло.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 474 – 477.