14. Виправдальна промова Коріолана
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Також з Марція промови
Відомі нам лиш основи,
А не повний текст її.
Він почав з літ наймолодших
І в словах не найкоротших
Вичисляв діла свої:
Скільки він відбув походів
До міст різних і народів
І що з них іскористав,
Скільки там побив молодців,
Скільки теж від полководців
Вінців почесних дістав;
Скільки бранців взяв в неволю,
Скільки мимо труду й болю
Горожан від смерті спас
І які його похвали
За те в городі стрічали
Від начальних кождий раз.
Він показував ті вінці
Та здобутії червінці,
Полководців називав,
А горожан, ним спасених,
Як свідків тих діл численних
Поіменно визивав.
Їх явилась ціла зграя,
Мов отара немалая,
З криком, ревними слізьми;
Вони голосно впевняли:
«Все те, все те ми зазнали,
Всьому тому свідки ми!
А ви, браття-горожани,
Поглядіть на наші рани,
Милосердя майте з ним,
Не хотіте вбить одного,
Що від смерті спас так много,
Своїм засудом страшним!
А коли життя людського
Треба вам – глядіть, нас много,
Хоч і всім нам відберіть,
Тільки Марцію одному,
Дорогому, єдиному,
Зла жадного не творіть!»
Бідарі ті своїм видом
Переймали людей стидом,
Дехто зрушен був до сліз.
Та, втім, Марній, дух завзятий,
Сам роздер на собі шати
Й руки догори підніс.
Були груди його в шрамах
І все тіло в густих ранах,
І він закричав чимдуж:
«Вірите, що з рук ворожих
Так багато тих слуг божих
Вирятував один муж?
Вірите, що він у бою
Проливав за них кров свою
На те, щоб у мирі тут
Вони марно погибали,
Життя своє проклинали,
Свій слізьми мочили кут?
Що тираном хоче стати,
Щоб усіх міщан прогнати?
Адже тиранія все
Найможніших шле в могили,
А шука в голоті сили,
Ласки в бідарів пасе».
Тії слова викрикані,
Мов стрілами натикані,
В серце трафили весь люд;
Прості душі їх не знали,
Яку гру уста ті грали,
На що той кровавий труд.
Многі з люду соромились,
Що трибуни злакомились
Аж на суд його тягти
За якісь слова марнії,
За поступки невиднії,
Що могли й так увійти.
Тому многі закричали:
«Годі, годі! Ми пізнали.
Що хто може й чого варт.
Увільнити! Увільнити!
Не нам йому зло чинити.
Се був непотрібний жарт!»
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 477 – 480.