Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

5. Думки сенату розділилися

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Не апостолом спокою,

А в меч збройною рукою

Виступив Коріолан,

Тож не диво, що в сенаті

Ті слова його крилаті

Бурний викликали стан.

Поділились сенатори

На ворожі два табори

І зчинили дужий крик,

А Діскорд’я тому й рада,

Що цвіте в сенаті звада

І її вплив ще не зник.

Всі противники народу,

Що накинену їм згоду

Лиш нерадо прийняли, –

В тім числі зі старших гладші

Честолюбні та багатші,

З младших майже всі були, –

Що їм вольності народні

Страшні були, як безодні,

Стали Марція хвалить

За ум його благородний;

Чи хто ситий, чи голодний,

Се його не печалить.

Лиш про вітчину він дбає,

Обществу добра бажає,

Але злим не потурає

Й не боїться гніву їх;

Вже як він на що нарадить

І куди він попровадить,

То не в сміх і не на гріх.

Інших в невеликій купці,

Що були народолюбці,

І багатство понад все

Не цінили, а вважали

Потрібнішим те від сталі,

Що мир місту принесе, –

Тих обурила громова

Коріолана промова

І думок його весь склад;

Їх вони не похваляли

І одверто заявляли,

Що лихий в них вийде лад,

Не насиллям та маскою,

А схильністю та ласкою

Простолюддя треба брать;

Поміркованість не сором, –

І не треба бути скорим,

Коли трафиться карать.

Особливо, що тут маєм

Співгорожан, котрих знаєм,

Котрих винні ми любов,

Не ненависть заробляти

Хоч за те лише, що лляти

За нас мусять свою кров.

Коріоланову раду,

Що веде на гвалт і зваду,

Глупотою слід назвать,

А його одверта мова

Доброго не варта слова, –

Се лиш гнів міг диктувать.

Та що та часть слабша була,

Удержаться не возмогла

І мусила замовчать;

Та нараз, мов два нептуни,

Встали людові трибуни

Й ну по-своєму кричать.

Відки тут могли узяться?

Адже самопас являться

Їм закон забороняв

На засідання сенату, –

Тож мабуть усю палату

При їх яві страх обняв.

Се консули в своїй злобі

Проти Марція особи

Той йому зробили пшик,

Що трибунів запросили,

Лиш благали їх щосили:

«Здержте трохи свій язик!»

Справді, довго ті мовчали,

Але вже як закричали,

Дали волю язикам:

«Ось хто, бачте, в нашу вежу

Вносить огневу пожежу!

Закид сей роби не нам!

Ось хто, не щадячи труду,

Вкорочає право люду,

Всю державу розоря!

Ось хто теє тільки й знає,

Що прибічників зганяє,

Щоб всім стати за царя.

А отсе вам, патриції,

Слова наші, не нічиї:

«Вдержать його починання

Може смерть або вигнання;

Як ви сього не вчините,

Вчинимо ми – слово святе».


Примітки

Діскордія – у староримській міфології богиня сварки і розбрату.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 453 – 456.