7. Сенат захищає право Коріолана говорити вільно

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Другого дня оп’ять збори,

І плебеї, й сенатори

Радять, спорять все про те ж,

Та в сенаті свобідніша

Та чоловіколюбніша

Перемогла думка все ж.

Вийшли консули на форум.

«Добрим здалось сенаторам, –

Мовив старший з-поміж них, –

Вас просить, щоб до ухвали

Ви все гнів свій міркували

Мимо слухів всіх страшних.

З хлібом кривди вам не буде,

Що ж до Марц’я, будьте люде

І візьміть на власний ум:

Що в сенаті говорив він,

Чи тим зло яке створив він?

Із-за чого ж такий шум?

Як не вільно б і в сенаті

Кожду думку висловляти

Без обслони, хоч яку,

Чи не буде, милость ваша,

Се найгірша і найтяжша

Деспотія по знаку?

Коли ми робимо згоду

Для вспокоєння народу,

Зажадали ви тоді

Опусту довгів та власті,

Що від кривди та напасті

Боронила вас в біді.

Одно й друге ви дістали,

Але того не жадали,

Щоб власть консулів знести,

Знівечити власть сенату

Й нами від батьків приняту

Конституцію змести.

Чого ж тепер жадаєте

І як собі гадаєте,

Щоб патриції того,

Що одним з найліпших мали,

Смертю, вигнанням карали,

Та й за що і для чого?

А що якби член сенату

Так став ваших обвиняти,

Що клевечуть на сенат,

Що повзяли злу затію

Знищить аристократію,

Підкопать суспільний лад?

У всім тім мав би право,

Бо се гнуть вони лукаво,

Але вже найгірше те:

Більшу власть собі признали,

Ніж законом одержали.

Адже се признаєте!

Ну, а що би ви сказали

До сенатської ухвали,

По якій той сам сенат

Міг би так без права й суду

Которому-будь із люду

Дати з пліч голову знять?

Правда, ви би не мовчали,

Але дружно закричали:

«Кривда, кривда, кривда нам!»

Ягоди одного поля,

Що вам нині за неволя

Кривду ту робить панам?

Чи не ясно вам порою,

Що даєте в руки зброю

Тим, которі, знай, товчуть:

«Годі опір їх зносити!

Треба опір вкоротити!

Прав замного має люд».

А той муж, що ви на нього,

Як на ворога страшного,

Так завзято кричите,

Хто він, що він і відкіля,

І якого саду зілля?

Пам’ятаєте ви те?

Він не вождь, а наша слава,

І від нього вся держава

Надіється славних діл,

Скільки з вас у боях спас він!

А що прикрий на словах він,

Се ще не так злий уділ.

Тож сенат усіх вас просить:

Сього шуму майте досить,

Марцію простіть слова,

Не доводьте за одного

До роздору домашнього,

В якім згинуть може много,

Не одна лиш голова».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 459 – 461.