Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

2. Промова Коріолана в сенаті

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

«Не нужда та недостатки

Довели наш люд до стачки [*]

Та до виходу, отці,

Але мав він злу надію

Змести аристократію, –

Про се знаємо ми всі.

І береться він на штуки,

Щоби власть у свої руки

В сьому місті захватить;

Те, що сталося по згоді,

Вказує, як ліпше годі,

Чим він за добро платить.

Знівечивши віру й право

В справах довгових, він жваво

Наставля новий уряд,

Щоб закони всі ломити,

Власть консулів обалити,

Підкопать суспільний лад.

І ту власть новую гоном

Нововкованим законом

Нетикальною взнає,

А законом ще новішим

Підступом їй найпідлішим

Деспотію надає.

Бо коли та власть людова

Ніби при свободі слова

Стане горожан взивать

Спротивляться всякій власти,

Кидать працю і йти красти,

Плюндрувать та мордувать,

А проти такого зову

Всякому заперто мову,

Ще й наложено печать,

Бо чекає кара смерти,

Хто б хотів той зов відперти,

То скажіть, як се назвать?

Чи ти чоловік приватний,

Чи ти перший, чи остатний

Був урядник – смерті жди,

Заслужив на меч та труну,

Як спротивився трибуну,

Деспотія хоч куди!

А чи деспотом над нами

Один муж чи люд сотками,

То різниці в тім нема;

Що хоч дій – не піддобришся,

А й нехотя наразишся…

Се ж безвихідність сама!.

Найліпше, мої собрати,

Було зразу не давати

Сіять сім’я теє в нас,

Як наш любий Аппій Клавдій,

Лихо те почувши справді,

Домагався тут не раз.

Ліпше зразу стати грізно,

Аніж каяться запізно, –

Кажуть, правда се стара;

Та нам слід поміркувати,

Чи й тепер противу стати

Не минула ще пора?

Коли досі не хотіли,

Один крок відважний, смілий,

Може би, поміг тепер

Вирвать з коренем те лихо,

Якби явно, а не тихо

Весь наш гурт на те напер.

Не на перших нас се впало,

Маєм прикладів немало

В інших городах, отці;

Лихо їх росло незначно,

Та рядились необачно,

В біду впали на кінці.

Могли, замість голосити,

Лихо в зароді здушити,

А воно росло й росло;

Як похопились, вже й грізно

Виступать було запізно,

Бо їх сили перейшло.

Та похопиться – не сором,

Уколоть себе докором:

«Се й те лихо я зробив» –

Бува часом і корисно,

Бо, вернувшися навмисно,

Віднайдеш те, що згубив».


Примітки

* Стачка – російське слово, від стакнуться, гуртом сказати так, згодитися, змовитися, отже, змова, по-англійськи – страйк. – Прим. І. Франка.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 446 – 448.