Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

1. Коріолан прибув до вольсків

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Тул Аттій, між вольсками найвизначніший,

Якраз при обіді з сім’єю сидів,

Коли римлянина, покритого пилом,

Без зброї у своєму домі вглядів.

Се діялося в Анціум, теперішнім Порто ді Анцо, ще в р. 490 пер[ед] Хр[истом]. – Прим. І. Франка.

Ввійшов, поклонився, не кажучи й слова,

І сів на огнище, в якому огню не було,

І тихо сидів, мов благальник мовчащий,

Якого нещастя сюди привело.

Встав Аттій від свого стола, й наблизився,

Й прихожого перший прихильно спитав:

«Ти хто, й відкіля, і чого тяжко так утрудився,

Й за чим у мій дім завітав?»

А Марцій відмовив: «Я той сам Кай Марцій,

В якім ви найтяжчого ворога мали;

За здобуття вашої, бач, Коріоли

Мене Корйоланом у Римі назвали.

І був я у Римі великая сила,

І думав великий зробитись в тім краю,

Та зависть народу мене хоч і не роздушила,

Все ж таки зробила, що вже вітчини я не маю.

Прогнали мене своїм судом народним

За те, мовби я тиранію хотів заводити,

Заставили мов диким звіром чи вовком голодним

Довкола границь їх блудити.

Блудив, нудьгував я в німій та болючій нестямі,

Допоки терпцю в мене стало,

Але побідила розвага; приходжу до вас, аби з вами

Попробувать щастя, яке в вітчині мені недописало.

Приходжу до вольсків, даю себе в повную власть ворогів,

Вільно вам, що захочете, зараз зо мною зробити;

Та коли вам можливо на ласку до мене свій гнів,

Так оправданий; перемінити,

То прийміть мене в службу свою! І послужу я вам

Вірно й чесно так, як і римлянам служив,

І услуги свої я на те вам виключно віддам,

Щоб розбити те, чим уперед наді все дорожив.

Підем Рим воювать. Чую Марсову силу в душі,

І здається мені, що ціла

Римська сила, й хоробрість, і слава, і честь

Враз зо мною від них на вигнання пішла.

Підем Рим воювать! Як вольски захочуть за друга принять,

То я надіюсь, – абих так жив! –

Більше ще їм добра раз у раз причинять,

Аніж досі їм зла причинив.

А коли ти інакше захочеш зо мною

Поступить, – бачиш, я безоружний, слабий! –

То дай гнівові свойому хід і рукою десною

Тут на своїм огнищі благальника вбий!»

Та ще не скінчив він тих слів запальних,

Коли Аттій правою рукою

Взяв за руку його і з огнища підвів

І завів до свойого покою.

«Та нехай тобі, Марціє, не почислять боги в гріх

Того, що ти про гнів мій сказав,

І того, що мене завізвати ти міг,

Щоб на тебе я руку підняв!

Відома нам усім чеснота бездоганна твоя,

І зумієм заслуги твої оцінити.

Будеш другом і вождем у нас – ручу я, –

Не наш звичай заслужених з міста гонити.

Схоронившись до нас, ти зробив нам великую честь,

Яку ми оцінити зумієм.

А тепер, поєлику пора обідовая єсть, –

Слуги, гей, обслужіть! А про решту ще вспієм».


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 486 – 488.