12. Коріолан нарікає на незаслужену кару
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
І відповів Марцій по хвилі мовчання:
«До тебе, Мінуцій, та тих, що з тобою прийшли,
Гніву я не маю; крім давньої приязні к мені,
Нові ще прихильності докази нам ви дали.
Я знаю, що матір, і жінку мою, та дітей
Взяли під свою ви опіку, щоб їм
Не роблено кривди й нужда не грозила
При моїм вигнанні гіркім.
Та іншим римлянам я ворог заклятий,
Ненависть до них ніщо не потрафить змінить,
І доки живу, доти буду також промишляти
Їм пакості всякі та шкоди чинить.
Бо за мої славні діла, за якії
Я честі міг ждать, надгород і похвали,
Вони як злочинця найбільшого проти громади
Мене з мого рідного міста ганебно прогнали.
Не мали поваги до мами моєї
Ані милосердя до моїх дітей,
Мені співчуття не явили ні краплі,
Хоча у приятелів се обов’язок святий.
Тож коли щось інше бажаєте в нас осягнути,
То я все можливе вчинить постараюсь для вас,
Але щоб з римлянами в приязні й єдності бути,
Про се говорити зо мною – лиш страчений час.
Чи мав би я радісно в місто вертати,
Де злим чесноти дістаються заплати,
А кара злочинців минає
І лиш на невинних спадає?
Скажи, на богів, яким злочином я заслужив
Такій долі кориться?
І чи я вчинив щось таке, щоб могла
Моїх предків слава неславою вкриться?
У перший похід я пішов ще зовсім молодим,
Коли ми королів відбивали,
Що бажали насиллям вернутися в Рим
І союзників різних до того вживали.
По битві мені за хоробрість почесний вінець
Полководець на шию обвив
За те, що з горожан я одному життя врятував,
З ворогів же одного я вбив.
У всіх битвах пізніших, де участь я брав,
Я хоробрістю все визначався;
Чи міста штурмувать, або штурм ворогів відбивать,
Я між першими все потикався.
Чи за те заслужив я на кару таку,
Що під власно найгірших драбів полишаться,
Або чи, навпаки, не повинен я був
В повній власті й гонорах пишаться?
Чи, може, за те горожанство прогнало мене,
Що в приватнім житті я розпусним являвся,
Розкішне життя полюбляв, марнотратне, буйне,
Чи законам яким спротивлявся?
Чи я, може, кого для незаконних своїх жадоб
Витурив з вітчини,
Чи свободи позбавив, ограбив з майна,
Чи в яке-будь нещастя віпхнув без вини?
Ні один із моїх ворогів ані раз
Щось таке не закинув мені,
Але всі посвідчать, що в приватнім житті
Бездоганний я був уповні.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 507 – 509.