Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

9. Промова Марка Мінуція до Коріолана

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

«Що не по заслузі поступив з тобою

Народ наш, о Марціє, що, може, не без вини

Ухвалою, що покриває ганьбою,

Тебе змусив уйти з вітчини,

Се відомо всім нам і нас не дивує;

Се ж діло природне, що хто від кого зла зазнає,

Той сердиться й з ним ворогує.

Та що ти в спокійній розвазі не здумав,

На кім тобі помсти шукать і відплати,

Не знаючи міри в доконанні помсти,

Став винних з невинними, другів і недругів поспіль карати,

Ба навіть ламаєш закони природи,

Права божеські перевертаєш,

Про рід свій і предків, належну їм пам’ять,

Про вродження свойого місце не дбаєш, –

Ото нас дивує. Посли від сенату,

Найстарші між патриціями,

Прихильні до тебе, прийшли ми з проханням,

З розваги й потіхи словами.

Прийшли ми тебе сповістить про умови,

При яких враждувать на народ міг би ти перестати,

Та сказать тобі дещо таке, що при зрілій розвазі

Міг би ти з наших слів скористати.

Щодо засуду твого, то був за тобою сенат

І патриціїв більша частина,

А навіть із люду дала голоси проти тебе

Ледве більша його половина.

Так чому ж ти воюєш проти нас усіх,

Що тебе щиро так боронили?

А наші жінки, наші діти та внуки –

Чи вони тобі що завинили?

Адже їх або смерть, або рабство постидне чекає,

Коли наше ти місто здобудеш,

І який же одвіт за невинних і другів даси,

І як правим ти мужем і рицарем зватися будеш?

І що винні тобі наших предків гроби,

Що ти їх без пошани руйнуєш,

І богів вівтарі та святині й храми,

Що ти їх зневажаєш, палиш і грабуєш?

Чи ж всі люди, що зла ні на макове зерно тобі

Не вчинили,повинні отут пропадати,

А жінки їх і діти для помсти твоєї

Гинуть або в неволі стогнати?

Чи ж боги, та герої, та генії всі

Без почитания мають лишиться,

Аби Марцій на двох недоумних трибунах

Міг достойно помститься?

І чи мало ще помсти тобі, що так много людей

Кров пролив ти, що так много краю

Ти спустошив огнем і мечем, стільки міст

Зруйнував, – я тебе запитаю.

Я принаймні подумати навіть не можу,

Аби муж, хоч крихітку про честь свою дбалий,

Руйнував так завзято людськеє життя й хвалу божу,

Не боячись ні кари богів, ні людської нехвали.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 502 – 504.