Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

7. Коріолан командиром війська вольсків

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Коли вольсків сили були вже в зборі,

До бою ж не даний ще знак,

До Аттія Марцій в дружнім розговорі

Промовив ось як:

«На мій погляд, Тулю, усю нашу силу

Треба розділить на дві части,

Бо ворог наш хитрий на всякії штуки,

Не тяжко в біду з ним попасти.

Одна часть, найдужчі та найвідважніші,

Пішла б з ворогами до бою,

І коли ті сміли б чоло нам поставить,

Рішила б війну всю одною борбою.

Коли ж, як я певен, вони побояться

З новонабраним військом та й ще з недосвідним вождем

Війську нашому супротивляться

Й заховаються в мури свої, наче перед дощем, –

То піде тая часть область їх руйнувати,

Відвертать їх союзних від них,

Їх колонії нівечить та грабувати,

Позбавлять їх основ їх міцних.

Друга часть полишилась би тут, аби край боронить,

Щоб зненацька на ню вороги не напали,

І не впала би ганьба найбільша на нас, що чужого

Ми шукати пішли, а своє потеряли.

Мала б часть та зруйновані мури відбудувать

І прочистить засипані труском окопи,

По полях скрізь укріплення повиставлять,

Де в час нападу захист знайшли б роботящі холопи.

Мала б тим, що в війні, провіант довозить,

А здобуте добро відбирати,

Мала б зброю кувать, всяку службу справлять,

Що її кождий час може потребувати.

А тобі полишаю до волі, чи хочеш

Тут лишиться, чи походом командувати».

Розуміється, Аттій лишиться волів,

Марцій же свою часть зараз в похід повів.

Перш усіх піддалось йому місто Цірцеї,

Де колонія римська була;

Тут покірним дав доказ він ласки своєї,

Не палив і не брав власності нічиєї,

Але, взявши на місяць поживу й одежу

Для своїх вояків, окуп же невеликий для себе,

Щоб щоденні свої обігнати потреби,

Пішов з військом назад на зимовую лежу,

Бо зима вже зайшла.

А весною, як лиш потепліло,

Рушив знов в римський край на грабіжницьке діло,

І хоч лиш кілька днів там із військом провів,

Превеликую здобич нагарбать успів.

Аж тоді вольски військо ще більше зібрали,

А до них і хоробрії екви та інші союзні пристали, –

Рушив Марцій – була його гра не пуста –

Добувати союзнії з Римом латинські міста.

Перше впало Толері аж. по обороні завзятій,

Друге – Бола; яку велів Марцій з землею зрівняти,

Третє – Лавіці, де тяглась битва весь день і всю ніч, –

Повідати подрібно ті бої мені тут не річ.

Штурмом Педум узяв, піддались Корбіо й Коріолі;

Не хотіли Бовілли теж жить в Марцієвій неволі,

Витримали тяжку та кроваву для вольсків облогу,

Аж нарешті Фортуна дала Марцію перемогу.

І вже далі без опору йшов краєм він, мов лавина,

Аж спинило Лавініум хід. Бач, старая руїна,

Що Енея своїм основателем звала,

Та при внучці своїй непохитно та вірно тривала.

Були бої за містом тяжкі та кроваві,

Та всі хитрості Марція й наскоки жваві

Стільки хіба доказати могли,

Що лавінські полки всі до міста ввійшли.

Неможлива була інша тут перемога,

Як завзята, тісна, денна й нічна облога,

А до того ще мури від старості так затверділи,

Що ніякі гаки в них не йшли, тарани брать не хтіли.

Отже, ждать! Перестав Марцій мури товчи,

А велів сторожить як удень, так вночи,

І ровом місто все обкопати,

За ровом тим вали насипати,

Сторожить кожду стежку й дорогу,

Щоб хто живності в місто не ніс…

І терпливість часами дає перемогу,

Та до неї якраз Марцій наш не доріс.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 498 – 500.