14. Коріолан відмовляється зрадити вольсків
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Чи ж не бачиш, Мінуціє, ясно тепер,
Як облудно мене ти дурив,
Мов гидкеє падло те червоним
Оксамитним плащем ти прикрив?
Бо не поворот мій так пожаданий вам,
А мене б ви усі без різниці
Тій голоті міщанській на глум та на срам,
Мов бидля, віддали до різниці.
Хто зна, може, ви вже потай ухвалили
Зробить щось такеє. А хто ж вас розкусить?
Мій ум вже не хоче й подумать щось добре про вас,
Не хоче, та вірте, й не мусить.
Та хоч би ви й наміру злого не мали,
Добра мені з того іще не купити,
Бо глупота ваша й нерозум вас змусить
Міщанству у всім уступити.
Значить, з того, що поворотом ви звете,
Яка мені користь і прибиль?
По-моєму, се найпевніша для мене
Й найкоротша дорога в загибиль.
А що й моя честь, побожність і слава
На тім понесла б невимовнії страти, –
Коли ти, Мінуціє, й теє так остро порушив,
І про се тобі мушу теж дещо сказати.
Я вольскам був ворог, і щоб свому рідному місту
Приспорити багатства, і слави, й вигоди,
Я робив у численних їм війнах, як знаєш,
Величезнії страти та шкоди.
Чи ж не мусив від тих, котрим я служив так запальчиво,
Надгород і добра я багато приймати,
А від тих, котрим шкодив я майже щороку,
Ворожнечі й ненависті тільки дізнати?
Та все те обернула зовсім навпаки,
Для когось неласкавая доля,
Бо там, де я мав вдячність і почесть знайти,
Мене стрінула ганьба й неволя.
Ті ж, для кого нещастям найбільшим я був,
Мене, вигнанця й сироту в своїй земли,
Безпомічного й зневаженого,
У всіх своїх містах приняли.
Надали горожанство мені. Можу скрізь
Убігаться о перші уряди й посади,
І заважить мій голос там, серед старшин
Кождої містової громади.
А тепер, бачиш сам, для отсеї війни
Верховодом воєнної сили
З необмеженою властю у всіх ділах
Одноголосно всі назначили.
Тож скажи, яке серце я в грудях би мав,
Якби зрадив я тих, що мене так почтили,
За минулеє ж не докорили нічим
І слівцем одним не засмутили?
Мусили б їх добродійства так ображати мене,
Як мої вашу славну громаду.
Гарну славу признали би люди мені,
Про подвійну дізнавшися зраду!
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 511 – 514.