8. Коріолан веде військо на Рим

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

З новим роком у Римі нові консули стали:

Спурій, якого ми вище згадали,

Та Секст Фурій. Вони що могли, те й робили,

Щоб уговкать біду, що грозила в тій хвили.

Та хоч війська набрали з міщан і рицарства доволі,

Сторожів розставляли й знаки огневії по полі,

Запас збіжжя великий зібрали та грошей, і зброї,

Але жаден не міг зупинить Марцієві розбої.

Коли ж вість про новий його [напад] прийшла

І нечистая сила його під Лавініум вже занесла,

Тоді люд заспівав несподівано іншії нути:

«Треба Марцію конче позволить до Риму вернути».

Вже трибуни готові були вирок свій скасувати

І закон про касату його у сенат подавати,

Та сенат не хотів буть в трибунів ярмі,

Мовляв: «Що заварили, тепер випивайте самі».

Бачачи, що не буде на теє ухвали сенату,

Занехали й трибуни свій план про касату.

А чому Марцію, за яким вперед так побивався,

Так рішуче тепер сенат супротивлявся, –

Годі знать. Чи тому, що тепер його вдачу він ліпше пізнав,

Чи тому, що нове взагалі він не радо приймав,

Чи тому, аби закид відперти, немов би сенат

Спільне щось з Марцієвими планами мав.

Коли Марцій дізнався про те від деяких збігців,

Запалав проти рідного міста в його ярий гнів;

Зараз рушив із військом на Рим, полишивши лиш стражу,

І немов у нестямі одно повторяв лише: «Я їм покажу!»

Щоб пустити на місто якнайбільший страх,

Віна мильку малу до брам міста притяг,

При могилах Клуілія табором став,

Але з ночі для нападу не користав.

Наче блискавка, містом розбіглася вість,

Що під мурами став той непрошений гість,

І переляк усіх невимовний обняв,

Мовби вже одну браму або дві заняв.

Одні, вхопивши зброю, на мури біжать,

Хоч ніхто не подумав команду держать;

Інші збройними масами пруться до брам,

Хоча провід держать не було кому й там.

Інші невільників поузброювали,

Щоб всю ніч на дахах їх вистоювали,

Інші на Капітоль та до замку спішили,

До укріплених місць тягли скрізь уоружені сили.

А жінки, розпустивши на вітер волосся,

До храмів та святинь набігають,

Щоб боги відвернули від міста грізну небезпеку,

Зі сльозами та з зойком благають.

Ніч минула, не сталось ніщо з того, чого боялись;

День настав і спокійно час за часом минає;

Марцій тихо сидить, мов від співгорожан

Перших виступів він дожидає.

Повалили плебеї на форум і перед сенат

І кричать: «Коли зараз ухвали не буде,

Щоб позволити Марцію в місто вертати назад,

То ухвалять се зараз ось тут самі люде».

Незабаром зібрався й сенат на нараду

Й вибрав з-поміж себе п’ять славних мужів

Поважних, шановних із кождого згляду

Й до Марція вислав їх як послів.

Усі вони консули бувші, між ними

Той сам Марк Мінуцій, що в Марція справі

Як речник.з сенату не зовсім щасливо,

Та довго зате промовляв на розправі.

А як прийшли в табір і Марцій дізнався,

Що з Риму явились посли,

В окруженні вольсків на місці високім

Засів, де його многі бачить могли.

Впроваджено послів. Марцій не вітався,

Лиш місце рукою їм мовчки вказав;

Виступив Мінуцій і в імені інших

Такую промову сказав:

Вона обіймає у Діонісія розділи 23 – 28 восьмої книги, та я подаю її в скороченні, пропускаючи все відоме з попередніх уступів, що тут повторяється. – Прим. І. Франка.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 500 – 502.